Чи знайома Вам така ситуація, що як тільки Ви чуєте музику, Ваші ноги самі мимоволі починають пританцьовувати?
А чи траплялося Вам пуститися в танок просто тому, що неможливо було встояти на місці?
Танок (пляс, коло, танчик) – народна гра, учасники якої, узявшись за руки, рухаються по колу, співаючи і танцюючи (російське – хоровод, пляска). Це найдавніший вид танцювального мистецтва, рештки давніх сільських обрядів і ритуалів, що мали магічне значення. Танок суміщає драматичну дію з перетанцовкою, піснею. Зміст, функція і форма цих танків очевидно і безумовно змінилася з тих часів.
Багато науковців вважають, що такий засіб комунікації, як танок, почали використовувати ще задовго до виникнення мови. Він виражав найважливіші аспекти культури. Саме танок допомагає людині розказати все, що можна і неможна розказати словами; сприяє розвитку свідомості, розуміння себе. Рух змінює відчуття. Ці змінені фізичні відчуття загострюються у танці, забезпечуючи той базис, на якому з’являються та виражаються почуття. Те, що знаходилося на несвідомому рівні, часто кристалізується в неопосередковане почуття та особистісні переживання.
Танець – рід, вид танка, дуже важливий вияв людського спілкування. Системи експресивного руху людського тіла органічно вплетені в життя кожної культури. На жаль наука про танець в його культурному оточенні – етнохореологія – менш розвинута, ніж споріднені дисципліни. Це пояснюється низьким статусом танцю взагалі, а частково – складністю опису. В порівнянні з музикою, де досконалі системи нотації використовуються сторіччями, нотації танцю виникли недавно і недоступні широкому колу любителів танцю.
До народних танців відносяться дві великі категорії: танці первинного побутування (побутові танці) та танці в їх вторинному існуванні (наприклад, сценічні). З одного боку існують оригінальні сільські традиції, з іншого – відбувається процес відродження та обробки цих традицій.
Танці в їх первинному побутуванні є складовою всього громадського життя даного суспільства. Їх форма змінюється та підлягає імпровізації в певних культурних рамках. Танці вивчаються безпосередньо в своєму культурному середовищі. Танцюрист сприймає спочатку загальний настрій та стиль танцю, часто ще з дитинства. Пізніше він може свідомо чи несвідомо повторювати окремі елементи танців.
На відміну від перших, танці в їх вторинному існуванні вже не належать до всієї громади, а лише до деяких окремих її представників чи підгруп. Фігури танцю закріплюються . Танцюрист мусить вивчати всі кроки, і лише після того починає освоювати стиль танцю.
Зрозуміло, що певні танцювальні традиції існують переважно в їх первинному контексті як, наприклад, на сільських весіллях. Інші, навпаки, побутують здебільшого в своєму вторинному існуванні. Сценічні танці, хоча й походять від побутових, вони модифікуються і ускладнюються для театральних цілей.
У ХХ столітті український танець в своїй сценічній традиції завдяки привабливим, динамічним та складним формам здобув широке визнання в Україні і світі. Український танець, наприклад, став помітним явищем канадської культури, займаючи поважне місце під час великих багатонаціональних гала-концертів і фестивалів.
Побутові танці проходили в досить неформальній манері. Діти і дорослі перемішувались на танцювальній площі. І ніхто особливо не доглядав за малюками, що потрапляли всім під ноги. Танки, ігри і танці наш народ водив спершу під пісню. Інструмент як чинник, що підтримує ритм танцю увійшов у вжиток пізніше. Під пісню й тепер танці водяться вільніше і охотніше, ніж під інструмент.
Музику виконував оркестр з трьох інструментів. Була скрипка, цимбали та «решето» - різновид бубона з ручкою. Бубніст потирав своїм великим пальцем шкіру бубона, чи просто тряс ним у ритм. Інколи в тому складі міг бути і бас. Пізніше склад музикантів розширився з включенням до оркестру кларнетів, труб та барабанів.
Найбільшою популярністю в Україні користується гопак. Крім того в різних місцевостях популярними були також козачок, тропак, коломийка, коробочка, карапет, голуб, полька, ганзя, бондарівна, чумак, чабарашка, ганна, роман, раки, рибка, василиха, тетяна, сидір, бички, журавель, забалкан, шевчик, сучок, дрібушка, тощо.
Без пісні чи музики танцю нема. Від них залежить темп і характер танцю. Пісня, мелодія, танець – одне гармонійне нероздільне ціле. Коли співак, чи музика сам любить танець, він може захопити всіх так, що кожного потягне в танець.
Коли музика справжній артист, він примусить кожного танцюриста вести танець бажаним темпом. Танцюрист при цьому поведе танець красиво і принадливо з ясними і пластичними рухами. Їх легко можна буде перейняти і вивчити іншому. Слава про хороших музик розходиться швидко. На весіллях чи забавах все наче зачароване – там і танець хороший і забава весела.
Справжній народний танець – не бездушна, показна еквілібристика, не танець заради танцю, а своєрідний прояв емоцій пластичною мовою хореографії. В народному танці все повинно співати – голова, руки, ноги, плечі, душа. Технічно виконувати рухи це ще не танець. Танець – це щось внутрішнє. Танець має жити у виконавці, інакше це буде набір танцювальних рухів. У всьому повинна відчуватись життєва правда, аби був органічний зв'язок між рухами і внутрішнім станом, який необхідно ними виражати.
В танцювальне коло потрібно входити з піднесеним настроєм, коли людина відчує в цьому необхідність, коли їй дуже захочеться танцювати, коли без танцю просто не обійтись. Це бажання повинно виходити з глибини душі, відчуватися у всій постаті танцюриста, його поставі. Кожен рух танцюриста має бути наповнений, глибоко осмислений. Танець при цьому оживає і знаходить своє втілення у майстерних рухах танцюриста. Ось тоді танець буде танцем!
Гурт Буття з перших вечорниць, які організовував Олег Скрипка, проводить серед киян (і не тільки) роботу по відновленню танцювальних традицій українців. Нині по вівторках відбуваються майстер-класи з українських танців, ігор, танків. Це тренінги з танцювально-рухливої терапії. Це метод психотерапії, у якому тіло є інструментом, а рух – процесом, який допомагає людям пережити, розпізнати та виразити свої почуття та конфлікти. Тілесні рухи людини розглядаються як відображення її внутрішнього психічного життя та взаємовідносин з оточуючим світом. Танцювальна терапія базується на передумові, що тіло та психіка взаємопов’язані. Музики Буття впевнені, що ментальні та емоційні проблеми представлені у тілі у вигляді затискачів та рухливих патернів. Акцент такої терапії робиться на тому, як людина відчуває своє тіло та рух. І не варто хвилюватися через те, що ви не вмієте танцювати та зважати на те, як ви виглядатимете під час танцю.
Тож, можна зробити висновок, що танц-терапія – це дуже ніжний та делікатний спосіб вирішення особистісних та соціальних проблем. У ході тренінгового заняття за допомогою танцю молодь має змогу виразити почуття та емоції, які їх турбують, поділитися ними з іншими учасниками танц-процесу; згуртуватися та відчути себе єдиним організмом. Обрати собі пару та навчитися взаємодіяти з нею під час танцю. Інформація на сайті www.buttia.kiev.ua.
Танець:
Порядок рухів та жестів, упорядкованих у часі(ритм) та просторі(композиція)
Вид мистецтва в якому художній образ створюється засобами пластичних та ритмічних рухів
Сукупність пластичних та ритмічних рухів певного темпу, характеру, які виконуються в такт певній музиці
Музика таких рухів
Розваги, учасники яких танцюють
Одноманітні ритмічні рухи деяких видів птахів, комах, що виконують інформативну функцію
Мистецтво пластичних і ритмічних рухів тіла
Ряд рухів, що виконуються у власному темпі і ритмі в такт музиці, а також музичний твір в ритмі і стилі цих рухів
Розважальне зібрання, вечір, на якому танцюють
Вид мистецтва, в якому основний засіб створення художнього образу – рух і положення тіла танцюриста. Танцювальне мистецтво – одне з найдавніших проявів народної творчості.
Рід, вид танка
четвер, 6 травня 2010 р.
Веснянки
Веснянки( гаївки, гагілки, ягілки, маївки, рогульки) – звичаєво-обрядові пісні та ігри, якими наші Прапредки пишно і радісно зустрічали і відзначали свято весни. Є вони головною основою найбільшого свята Воскресіння Весни-Літа.
То весняна забава, а тому програма складається з бадьорих, жвавих пісень, сполучених з рухом, наче танком, хороводами або й сценічними фігурами. Грають веснянки на рівному місці в селі або за селом.
Цикл весняних забав триває від «Стрітення» і аж до Купальських свят.
Розрізняють веснянки за засобами їх виконання:
• Закликання весни (заклички, вигуки).
• Ігрові та хороводні.
• Про кохання та родинне життя.
• Жартівливі.
• Закінчення свята.
За традицією веснянки виводять у великому колі переважно дівчата. Посередині стоїть доросла чи мала дівчина, або хлопець з дівчиною, які пантомімою відтворюють зміст пісні. Буває, ідучи одна за одною і тримаючись за руки, дівчата утворюють «ключ», «ланцюг» і різноманітними лініями обходять дерева, людей, мов би закручуються і викручуються. В інших – утворюють дві шеренги. Одна шеренга запитує, а друга відповідає, чи всі стають парами і , піднявши руки, утворюють «ворота» під якими проходять учасники гри. Причому задні пари, що вже пройшли під «воротами», стають спереду, підіймають руки і створюється враження безкінечності.
Це надзвичайно давній пласт нашої духовної культури, що сягають своєю давниною непам'ятних часів. Чимало з них, переходячи від покоління до покоління з часів язичництва, зберегли свої першоознаки як обрядові хороводи, співи з пантомімою – імітацією процесів виробничої діяльності: «сіяли мак», «завивали огірочки», «садили грушечку». Первісно це були рухові ігри з одночасними розмовами, співом, неначе своєрідна народна оперета.
Саме зі святкування пробудження природи від зимового сну починали наші Прапредки новий рік, початок Кола Сварожого, готуючись до першої оранки і сівби. Це вкорінене в народі вірування в добрі і певні переміни сил природи, в сильних добрих богів, що дають світло, тепло, дощик і оживлюють плодовиту землю, тривало довгі віки. Веснянки і гаївки зароджувались як магічний засіб впливу на сили природи та виконували в сиву давнину важливу магічну функцію - прикликали весну і, одночасно, проганяли зиму, проголошували славу Богам, щоб ті дарували врожайне літо, напророкували дівчатам і парубкам щасливе обрання пари тощо. Мали аграрно-магічну функцію – оспівування природи, процесів землеробства, яка з часом набула естетично-розважальної.
Весняне свято було також важливим для молодих, головно із-за вільного запізнавання. Було воно в дохристиянських часах святом загальних заручин. А вже весільні обряди відбувалися недовзі по святах.
Безумовно, сьогоднішні тексти веснянок і гаївок під впливом змін умов життя і тиском християнства багато в чому втратили свій первинний магічний зміст. Багато їх з плином часу зникло взагалі. Адже записувати ці пам'ятки стародавньої культури-релігії наших Предків почали порівняно недавно.
Витоки цього величного свята молодості, Природи сягають далеких-далеких язичницьких часів, коли люди ще не "приборкували" Природу, а обожнювали її та жили з нею в злагоді. Саме тоді народився могутній життєстверджуючий і яскравий, як сама весна, потік звичаєво-обрядової пісні та ігор, який не змогли знищити ні багатотисячолітній вплив культур інших народів, ні численні зайди, ні, навіть, тисячоліття повного панування християнства. Майже завжди пора весняного пробудження Природи співпадала з постом, в зв'язку з чим весняні співи і забави розцінювались як неприпустимий гріх. І суворо заборонялись попами. Але ніякі церковні і державні заборони не спроможні були скасувати багатотисячолітню традицію українського народу радісно відзначати пробудження Природи - прихід весни.
Та попри все це можна однозначно стверджувати, . що веснянки і гаївки (гагілки, гаїлки, ягілки, ягівки, галагілки, галалівки, лаголойки, яголойки, явілки, магівки, маївки тощо) - прекрасна частинка душі українського народу - виникли багато тисячоліть тому і є незаперечним свідченням неперервності розвитку українського етносу.
З пробудженням Природи вітаємо Вас, з ВЕСНОЮ!
Нинішня весна:
Довгоочікувана
Стрімка
Запізніла
Погано нами зустрінута
Морозна
Лагідна
Ваш варіант
То весняна забава, а тому програма складається з бадьорих, жвавих пісень, сполучених з рухом, наче танком, хороводами або й сценічними фігурами. Грають веснянки на рівному місці в селі або за селом.
Цикл весняних забав триває від «Стрітення» і аж до Купальських свят.
Розрізняють веснянки за засобами їх виконання:
• Закликання весни (заклички, вигуки).
• Ігрові та хороводні.
• Про кохання та родинне життя.
• Жартівливі.
• Закінчення свята.
За традицією веснянки виводять у великому колі переважно дівчата. Посередині стоїть доросла чи мала дівчина, або хлопець з дівчиною, які пантомімою відтворюють зміст пісні. Буває, ідучи одна за одною і тримаючись за руки, дівчата утворюють «ключ», «ланцюг» і різноманітними лініями обходять дерева, людей, мов би закручуються і викручуються. В інших – утворюють дві шеренги. Одна шеренга запитує, а друга відповідає, чи всі стають парами і , піднявши руки, утворюють «ворота» під якими проходять учасники гри. Причому задні пари, що вже пройшли під «воротами», стають спереду, підіймають руки і створюється враження безкінечності.
Це надзвичайно давній пласт нашої духовної культури, що сягають своєю давниною непам'ятних часів. Чимало з них, переходячи від покоління до покоління з часів язичництва, зберегли свої першоознаки як обрядові хороводи, співи з пантомімою – імітацією процесів виробничої діяльності: «сіяли мак», «завивали огірочки», «садили грушечку». Первісно це були рухові ігри з одночасними розмовами, співом, неначе своєрідна народна оперета.
Саме зі святкування пробудження природи від зимового сну починали наші Прапредки новий рік, початок Кола Сварожого, готуючись до першої оранки і сівби. Це вкорінене в народі вірування в добрі і певні переміни сил природи, в сильних добрих богів, що дають світло, тепло, дощик і оживлюють плодовиту землю, тривало довгі віки. Веснянки і гаївки зароджувались як магічний засіб впливу на сили природи та виконували в сиву давнину важливу магічну функцію - прикликали весну і, одночасно, проганяли зиму, проголошували славу Богам, щоб ті дарували врожайне літо, напророкували дівчатам і парубкам щасливе обрання пари тощо. Мали аграрно-магічну функцію – оспівування природи, процесів землеробства, яка з часом набула естетично-розважальної.
Весняне свято було також важливим для молодих, головно із-за вільного запізнавання. Було воно в дохристиянських часах святом загальних заручин. А вже весільні обряди відбувалися недовзі по святах.
Безумовно, сьогоднішні тексти веснянок і гаївок під впливом змін умов життя і тиском християнства багато в чому втратили свій первинний магічний зміст. Багато їх з плином часу зникло взагалі. Адже записувати ці пам'ятки стародавньої культури-релігії наших Предків почали порівняно недавно.
Витоки цього величного свята молодості, Природи сягають далеких-далеких язичницьких часів, коли люди ще не "приборкували" Природу, а обожнювали її та жили з нею в злагоді. Саме тоді народився могутній життєстверджуючий і яскравий, як сама весна, потік звичаєво-обрядової пісні та ігор, який не змогли знищити ні багатотисячолітній вплив культур інших народів, ні численні зайди, ні, навіть, тисячоліття повного панування християнства. Майже завжди пора весняного пробудження Природи співпадала з постом, в зв'язку з чим весняні співи і забави розцінювались як неприпустимий гріх. І суворо заборонялись попами. Але ніякі церковні і державні заборони не спроможні були скасувати багатотисячолітню традицію українського народу радісно відзначати пробудження Природи - прихід весни.
Та попри все це можна однозначно стверджувати, . що веснянки і гаївки (гагілки, гаїлки, ягілки, ягівки, галагілки, галалівки, лаголойки, яголойки, явілки, магівки, маївки тощо) - прекрасна частинка душі українського народу - виникли багато тисячоліть тому і є незаперечним свідченням неперервності розвитку українського етносу.
З пробудженням Природи вітаємо Вас, з ВЕСНОЮ!
Нинішня весна:
Довгоочікувана
Стрімка
Запізніла
Погано нами зустрінута
Морозна
Лагідна
Ваш варіант
Іменини
До нас повертається свято – іменини.
Як і багато інших культурних традицій, іменини останні кілька десятиліть не святкувалися, більше того, у 20-30 роки офіційно були заборонені.
Традиція святкування іменин відома у нас з XVII століття. Зазвичай перед святом сім'я варила пиво і пекла іменинні пироги і короваї. Вдень друзям і родичам роздавались іменинні пироги, причому нерідко начинка і розмір пирога мали особливий зміст, що визначався характером стосунків іменинника і його близьких. Ввечері влаштовували святкову вечерю.
Нині, 24 лютого, святкуємо Власа. Це відгомін шанування бога Велеса – Волоса(Волоха, Волота), другого за значенням після Перуна, уособлення господарської мудрості.
Волосся споконвіку образно порівнювало із засіяним полем пшениці: як колосся пшениці вбирають в себе усі соки і цілющу силу Матері Сирої Землі і чисте світло Ярила- Сонця і зберігають їх, так і волосся людини отримує і зберігає цілющу силу від Небесних Богів, від Земних Батьків і предків роду, від Матері - Природи, від космічних променів Ярила-Сонця і Небесних Зірок, недаремно ж волосся спрадавна називало космами, тобто пов'язані з космосом, який підживлює людину.
В народі відомий обряд «завивання бороди». Суть його в тому, що женці, дожинаючи ниву, залишають невеличкий кущик колосся. Його перев’язують стрічкою, уквітчують, виплітають колосяну китицю(волоток), кладуть окраєць хліба, дрібку солі, воду і водять навколо танки, співають. Деколи ворожили на врожай, кидають назад себе серпа, залишки зернових, промовляючи або приспівуючи відповідні слова.
Обряд свідчить про те, що Велес(Волос) залишився в нородній свідомості божеством землеробства.
У ранньому своєму втіленні, ще в палеолітичній старовині, Велес вважався звіриним богом і приймав вигляд ведмедя. Він був покровителем мисливської здобичі, "богом мертвого звіра". Це в його честь виряджаються в звірині маски і кожухи на святках і на масницю: в колишні часи в цю пору відмічали свято пробудження ведмедя. Це були Велесові дні слов'янського язичницького календаря. У бронзовому столітті, в пору пастуших переселень, Велес -медвідь зробився покровителем домашніх тварин і богом багатства
У древньому Києві кумир його стояв на Подолі, в нижній частині міста і користувався найбільшим шануванням наших далеких праотців. Капище Волоса розміщувалось в місці впадіння річки Турець в Почайну. Тепер тут вулиці Волоська і Турівська.
Бик-тур – образне уособлення бога Волоса. Археологами знайдено на горі Щекавиця жертовник із рештками вугілля та кількома десятками бичачих черепів з рогами, а також на Контрактовій площі знайдено два турячих роги підкладені під північно-східним рогом будинку. Зображення бичачих голів з рогами збереглося на віконницях подільських будинків аж до початку ХХ століття.
Поділ був місцем торгових зносин. А Волос, як бог багатства став покровителем купців і торгівлі.
Чимало науковців визначають Волоса також як володаря нижнього світу – простолюду, товариства, це слово споріднюється з «товаром», «товариною».
В природі Землі сутність Волоса виявляє себе в створенні передумов для розсіювання рослин та розмноження тварин, регулює кругообіг води і всі обмінні процеси. В людині Волос проявляється в обмінних процесах, в трансформації фізичної потенції в духовне виявлення, визначає сфери діяльності,фізичні розміри, наділяє мистецьким даром. Велес – опікун жерців, поетів, музик, пастухів, торгівців.
Як і багато інших культурних традицій, іменини останні кілька десятиліть не святкувалися, більше того, у 20-30 роки офіційно були заборонені.
Традиція святкування іменин відома у нас з XVII століття. Зазвичай перед святом сім'я варила пиво і пекла іменинні пироги і короваї. Вдень друзям і родичам роздавались іменинні пироги, причому нерідко начинка і розмір пирога мали особливий зміст, що визначався характером стосунків іменинника і його близьких. Ввечері влаштовували святкову вечерю.
Нині, 24 лютого, святкуємо Власа. Це відгомін шанування бога Велеса – Волоса(Волоха, Волота), другого за значенням після Перуна, уособлення господарської мудрості.
Волосся споконвіку образно порівнювало із засіяним полем пшениці: як колосся пшениці вбирають в себе усі соки і цілющу силу Матері Сирої Землі і чисте світло Ярила- Сонця і зберігають їх, так і волосся людини отримує і зберігає цілющу силу від Небесних Богів, від Земних Батьків і предків роду, від Матері - Природи, від космічних променів Ярила-Сонця і Небесних Зірок, недаремно ж волосся спрадавна називало космами, тобто пов'язані з космосом, який підживлює людину.
В народі відомий обряд «завивання бороди». Суть його в тому, що женці, дожинаючи ниву, залишають невеличкий кущик колосся. Його перев’язують стрічкою, уквітчують, виплітають колосяну китицю(волоток), кладуть окраєць хліба, дрібку солі, воду і водять навколо танки, співають. Деколи ворожили на врожай, кидають назад себе серпа, залишки зернових, промовляючи або приспівуючи відповідні слова.
Обряд свідчить про те, що Велес(Волос) залишився в нородній свідомості божеством землеробства.
У ранньому своєму втіленні, ще в палеолітичній старовині, Велес вважався звіриним богом і приймав вигляд ведмедя. Він був покровителем мисливської здобичі, "богом мертвого звіра". Це в його честь виряджаються в звірині маски і кожухи на святках і на масницю: в колишні часи в цю пору відмічали свято пробудження ведмедя. Це були Велесові дні слов'янського язичницького календаря. У бронзовому столітті, в пору пастуших переселень, Велес -медвідь зробився покровителем домашніх тварин і богом багатства
У древньому Києві кумир його стояв на Подолі, в нижній частині міста і користувався найбільшим шануванням наших далеких праотців. Капище Волоса розміщувалось в місці впадіння річки Турець в Почайну. Тепер тут вулиці Волоська і Турівська.
Бик-тур – образне уособлення бога Волоса. Археологами знайдено на горі Щекавиця жертовник із рештками вугілля та кількома десятками бичачих черепів з рогами, а також на Контрактовій площі знайдено два турячих роги підкладені під північно-східним рогом будинку. Зображення бичачих голів з рогами збереглося на віконницях подільських будинків аж до початку ХХ століття.
Поділ був місцем торгових зносин. А Волос, як бог багатства став покровителем купців і торгівлі.
Чимало науковців визначають Волоса також як володаря нижнього світу – простолюду, товариства, це слово споріднюється з «товаром», «товариною».
В природі Землі сутність Волоса виявляє себе в створенні передумов для розсіювання рослин та розмноження тварин, регулює кругообіг води і всі обмінні процеси. В людині Волос проявляється в обмінних процесах, в трансформації фізичної потенції в духовне виявлення, визначає сфери діяльності,фізичні розміри, наділяє мистецьким даром. Велес – опікун жерців, поетів, музик, пастухів, торгівців.
ВУЛИЦЯ
На вулиці скрипка грає,
Мене мати не пускає…
З народної пісні
Вулиця (Музики, Вигін), давній народний звичай сільської молоді збиратися надворі для розваг весняною та літньою порою, від Великодня до Семена. Вулицею керували старший парубок («трутень») і дівчина («паніматка»). Це клуб молоді, що гуртується на культурні розваги щонеділі та вечорами в будні дні після праці. Збираються «на горбочку», «в дубках», «на майдані», «на луці». Коли велике село, то Вулиця відбувалася на кожному кутку.
Хлопці та дівчата починають щодня виходити на вулицю, сходяться в певному місці на степок або розлоге місце біля церкви і співають веснянки у формі величання двох гуртів: парубочого і дівочого, що протиставляються одне одному.
Магічні та інші дії:
- Крутили веретено, щоб і Вулиця так же крутилася;
- Варили у шкаралущі від яйця кашу і закопували її на тім місці, щоб було на Вулиці молоді, як зернят у каші;
- Проштрикували чобіт голкою з ниткою і ходили вулицями, тягнучи голку, щоб Вулиця ніде не збиралася, окрім вибраного місця, та забивали тут голку гострим кінцем угору;
- Палили деркача і посипали Вулицю попелом, щоб нею дерлася молодь з чужих кутків;
- Якщо парубок не хотів ходити на Вулицю, дівчата палили обручі з діжки і попелом пересипали ворота парубкові;
- Парубки викликали дівчат свистом,співом або грюкали у ворота. Якщо дівчина не хотіла виходити на Вулицю, парубки мастили їй ворота дьогтем. Іноді виймали ворота і заносили на вигін та робили інші прикрощі
Приходили в святочні дні й батьки помилуватися з гарних танців та послухати молодечих веселих пісень.
Молодь тут знайомилась, приглядалися один до одного, підбиралися пари до одруження. На Вулиці стояли окремо: хлопці з одного боку, а дівчата з іншого.
Парубки залицялися до дівчат, співали пісні, оповідали анекдоти, танцювали, водили хороводи та проводили ігри. Дівчата розповідали казки ( в будні дні), оповідали про сільські новини, особливо про події, грали в Просо, Подоляночку, Зайчика. Разом з хлопцями співали, жартували, грали в Чехарду, Тісної баби. На Вулиці їли насіння з соняшників та гарбузів.
В неділю та свята на Вулицю приходили троїсті музики – скрипка, бубон та цимбали, а ще раніш дудка( сопілка) і цимбали та бандура. В деяких місцевостях – дуда.
Танці проводились досконалі, навіть витончені, незважаючи на невідповідні умови. Це мистецтво було настільки розвинене, що й з міст приходили в святкові дні помилуватися на «ловкі» шляхетні танці молоді та послухати гарних пісень. Особливо популярними були танці; козачок, шумка, метелиця, - пізніше – полька, вальс.
Кожен парубок наймав дівчині танець та давав музикам гроші і разом з ними танцювало близько 20 пар.
До дуже старих форм флірту належать передирки молодецької і парубоцької громад. Це коли громади по черзі співали приспівки гумористичного змісту.
На Вулиці відбувалися зібрання. Парубоцька громада, наприклад, обирала на зиму отамана – Березу; умовлялися про бешкети, коляду, вечорницьку хату, складчину тощо.
Взимку проводились досвітки та вечорниці.
Мене мати не пускає…
З народної пісні
Вулиця (Музики, Вигін), давній народний звичай сільської молоді збиратися надворі для розваг весняною та літньою порою, від Великодня до Семена. Вулицею керували старший парубок («трутень») і дівчина («паніматка»). Це клуб молоді, що гуртується на культурні розваги щонеділі та вечорами в будні дні після праці. Збираються «на горбочку», «в дубках», «на майдані», «на луці». Коли велике село, то Вулиця відбувалася на кожному кутку.
Хлопці та дівчата починають щодня виходити на вулицю, сходяться в певному місці на степок або розлоге місце біля церкви і співають веснянки у формі величання двох гуртів: парубочого і дівочого, що протиставляються одне одному.
Магічні та інші дії:
- Крутили веретено, щоб і Вулиця так же крутилася;
- Варили у шкаралущі від яйця кашу і закопували її на тім місці, щоб було на Вулиці молоді, як зернят у каші;
- Проштрикували чобіт голкою з ниткою і ходили вулицями, тягнучи голку, щоб Вулиця ніде не збиралася, окрім вибраного місця, та забивали тут голку гострим кінцем угору;
- Палили деркача і посипали Вулицю попелом, щоб нею дерлася молодь з чужих кутків;
- Якщо парубок не хотів ходити на Вулицю, дівчата палили обручі з діжки і попелом пересипали ворота парубкові;
- Парубки викликали дівчат свистом,співом або грюкали у ворота. Якщо дівчина не хотіла виходити на Вулицю, парубки мастили їй ворота дьогтем. Іноді виймали ворота і заносили на вигін та робили інші прикрощі
Приходили в святочні дні й батьки помилуватися з гарних танців та послухати молодечих веселих пісень.
Молодь тут знайомилась, приглядалися один до одного, підбиралися пари до одруження. На Вулиці стояли окремо: хлопці з одного боку, а дівчата з іншого.
Парубки залицялися до дівчат, співали пісні, оповідали анекдоти, танцювали, водили хороводи та проводили ігри. Дівчата розповідали казки ( в будні дні), оповідали про сільські новини, особливо про події, грали в Просо, Подоляночку, Зайчика. Разом з хлопцями співали, жартували, грали в Чехарду, Тісної баби. На Вулиці їли насіння з соняшників та гарбузів.
В неділю та свята на Вулицю приходили троїсті музики – скрипка, бубон та цимбали, а ще раніш дудка( сопілка) і цимбали та бандура. В деяких місцевостях – дуда.
Танці проводились досконалі, навіть витончені, незважаючи на невідповідні умови. Це мистецтво було настільки розвинене, що й з міст приходили в святкові дні помилуватися на «ловкі» шляхетні танці молоді та послухати гарних пісень. Особливо популярними були танці; козачок, шумка, метелиця, - пізніше – полька, вальс.
Кожен парубок наймав дівчині танець та давав музикам гроші і разом з ними танцювало близько 20 пар.
До дуже старих форм флірту належать передирки молодецької і парубоцької громад. Це коли громади по черзі співали приспівки гумористичного змісту.
На Вулиці відбувалися зібрання. Парубоцька громада, наприклад, обирала на зиму отамана – Березу; умовлялися про бешкети, коляду, вечорницьку хату, складчину тощо.
Взимку проводились досвітки та вечорниці.
Україна - земля козаків
„Яке життя, таке й буття", - кажуть люди, коли родина, при достатках,гарно живе
„Україна - земля козаків". Так сказав в середині XVII століття французький інженер-картограф Гійом ле-Васер де-Боплан.
Козацьке селище XVIII століття, біля самого витоку річки Либідь, відтепер стане туристичною альтернативою Музею народної архітектури і побуту «Пирогів» і ще однією визначною пам'яткою столиці. На території 9,2 га за сім кілометрів від Хрещатика відтворено куточок української природи, архітектури та побуту „Мамаєва Слобода".
Пам’ятаю це місце як занедбаний сад, бетонні береги ставка, малолюдний закуток парку…
В 1990 року було зареєстровано як юридичну особу Центр народознавства «Козак Мамай». Відкриття «Мамаєвої Слободи» відбулося 9 липня 2009 року, коли «Козаку Мамаю» виповнилось 19 років. Саме стільки часу знадобилося, щоби відкрити для нас це чудо.
Відвідувачам пропонується подорож ( в тому числі кінна ) усіма закуточками "Мамаєвої Слободи", під час якої вони дізнаються якомога докладнішу інформацію про походження, призначення і глибинно-духовну сутність народної архітектури. Працівники розкажуть Вам про те, чим жили українці за козацької доби, що їли, у що одягалися, як розважалися, як оточували себе зручностями і що вміли робити, чим надихали себе.
Визначних пам'яток тут ставок гати: козацький бурдюг (землянка), шинок, водяний млин, кам’яниця козацького старшини і хатина повитухи. Характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва.
А в самому серці Слободи — церква Покриви Пресвятої Богородиці, в якій можна безкоштовно повінчатися або хрестити дитину. Її аналогом була церква Запорізької Січі за часів Богдана Хмельницького.
Ставочок в історичному урочищі, з якого бере початок річка Либідь аж кишить рибою.
Планується створення міні-зоопарку. Поки ж головним господарем «Мамаєвої Слободи» вважається пес Ложка, який за легендою мандрував з Козаком Мамаєм і проганяв злих духів.
Організатори Центру народознавства настійно просять не порівнювати «Мамаєву Слободу» і Музей просто неба у Пирогові. По-перше, територія у них значно менша, а по-друге, все поселення було наново відтворене по старовинних кресленнях. Історична правда була настільки важлива, що навіть дуб біля церкви виростили з жолудя 1000-річного дуба з острова Хортиці.
Директор Центру Костянтин Олійник разом з співробітниками обіцяє стояти на сторожі національно-культурних цінностей, обороняти рідну мову, дідівську православну віру, звичаї та традиції, й надалі залишатись козаками.
У «Мамаєвой Слободі» можна повчитися народним ремеслам, послухати церковний дзвін у виконанні кращого паламаря України. Для дітей теж знайдуться забави: від військово-спортивних ігор до виготовлення українських ляльок-мотанок.
У найближчих планах організаторів — створення міні-зоопарку і стайні. Поки ж головним господарем «Мамаєвой Слободи» вважається пес Ложка, який по легенді мандрував з Казаком Мамаєм і проганяв злих духів.
«Мамаєва Слобода» вже зарекомендувала себе як знімальний майданчик історичних епопей про Україну. Багато кадрів з фільмів «Гоголь» (студія «Мосфільм»), «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», «Тарас Бульба» (реж. Євгеній Березняк) були зняті саме там.
Дістатися до «Мамаєвой Слободи» можна від ст. м. «Шулявська» або від м. «Петрівка» 27-м тролейбусом чи маршрутками до зупинки «Михайла Донця»).
„Україна - земля козаків". Так сказав в середині XVII століття французький інженер-картограф Гійом ле-Васер де-Боплан.
Козацьке селище XVIII століття, біля самого витоку річки Либідь, відтепер стане туристичною альтернативою Музею народної архітектури і побуту «Пирогів» і ще однією визначною пам'яткою столиці. На території 9,2 га за сім кілометрів від Хрещатика відтворено куточок української природи, архітектури та побуту „Мамаєва Слобода".
Пам’ятаю це місце як занедбаний сад, бетонні береги ставка, малолюдний закуток парку…
В 1990 року було зареєстровано як юридичну особу Центр народознавства «Козак Мамай». Відкриття «Мамаєвої Слободи» відбулося 9 липня 2009 року, коли «Козаку Мамаю» виповнилось 19 років. Саме стільки часу знадобилося, щоби відкрити для нас це чудо.
Відвідувачам пропонується подорож ( в тому числі кінна ) усіма закуточками "Мамаєвої Слободи", під час якої вони дізнаються якомога докладнішу інформацію про походження, призначення і глибинно-духовну сутність народної архітектури. Працівники розкажуть Вам про те, чим жили українці за козацької доби, що їли, у що одягалися, як розважалися, як оточували себе зручностями і що вміли робити, чим надихали себе.
Визначних пам'яток тут ставок гати: козацький бурдюг (землянка), шинок, водяний млин, кам’яниця козацького старшини і хатина повитухи. Характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва.
А в самому серці Слободи — церква Покриви Пресвятої Богородиці, в якій можна безкоштовно повінчатися або хрестити дитину. Її аналогом була церква Запорізької Січі за часів Богдана Хмельницького.
Ставочок в історичному урочищі, з якого бере початок річка Либідь аж кишить рибою.
Планується створення міні-зоопарку. Поки ж головним господарем «Мамаєвої Слободи» вважається пес Ложка, який за легендою мандрував з Козаком Мамаєм і проганяв злих духів.
Організатори Центру народознавства настійно просять не порівнювати «Мамаєву Слободу» і Музей просто неба у Пирогові. По-перше, територія у них значно менша, а по-друге, все поселення було наново відтворене по старовинних кресленнях. Історична правда була настільки важлива, що навіть дуб біля церкви виростили з жолудя 1000-річного дуба з острова Хортиці.
Директор Центру Костянтин Олійник разом з співробітниками обіцяє стояти на сторожі національно-культурних цінностей, обороняти рідну мову, дідівську православну віру, звичаї та традиції, й надалі залишатись козаками.
У «Мамаєвой Слободі» можна повчитися народним ремеслам, послухати церковний дзвін у виконанні кращого паламаря України. Для дітей теж знайдуться забави: від військово-спортивних ігор до виготовлення українських ляльок-мотанок.
У найближчих планах організаторів — створення міні-зоопарку і стайні. Поки ж головним господарем «Мамаєвой Слободи» вважається пес Ложка, який по легенді мандрував з Казаком Мамаєм і проганяв злих духів.
«Мамаєва Слобода» вже зарекомендувала себе як знімальний майданчик історичних епопей про Україну. Багато кадрів з фільмів «Гоголь» (студія «Мосфільм»), «Богдан Хмельницький», «Запорожець за Дунаєм», «Тарас Бульба» (реж. Євгеній Березняк) були зняті саме там.
Дістатися до «Мамаєвой Слободи» можна від ст. м. «Шулявська» або від м. «Петрівка» 27-м тролейбусом чи маршрутками до зупинки «Михайла Донця»).
Підписатися на:
Дописи (Atom)