Чи знайома Вам така ситуація, що як тільки Ви чуєте музику, Ваші ноги самі мимоволі починають пританцьовувати?
А чи траплялося Вам пуститися в танок просто тому, що неможливо було встояти на місці?
Танок (пляс, коло, танчик) – народна гра, учасники якої, узявшись за руки, рухаються по колу, співаючи і танцюючи (російське – хоровод, пляска). Це найдавніший вид танцювального мистецтва, рештки давніх сільських обрядів і ритуалів, що мали магічне значення. Танок суміщає драматичну дію з перетанцовкою, піснею. Зміст, функція і форма цих танків очевидно і безумовно змінилася з тих часів.
Багато науковців вважають, що такий засіб комунікації, як танок, почали використовувати ще задовго до виникнення мови. Він виражав найважливіші аспекти культури. Саме танок допомагає людині розказати все, що можна і неможна розказати словами; сприяє розвитку свідомості, розуміння себе. Рух змінює відчуття. Ці змінені фізичні відчуття загострюються у танці, забезпечуючи той базис, на якому з’являються та виражаються почуття. Те, що знаходилося на несвідомому рівні, часто кристалізується в неопосередковане почуття та особистісні переживання.
Танець – рід, вид танка, дуже важливий вияв людського спілкування. Системи експресивного руху людського тіла органічно вплетені в життя кожної культури. На жаль наука про танець в його культурному оточенні – етнохореологія – менш розвинута, ніж споріднені дисципліни. Це пояснюється низьким статусом танцю взагалі, а частково – складністю опису. В порівнянні з музикою, де досконалі системи нотації використовуються сторіччями, нотації танцю виникли недавно і недоступні широкому колу любителів танцю.
До народних танців відносяться дві великі категорії: танці первинного побутування (побутові танці) та танці в їх вторинному існуванні (наприклад, сценічні). З одного боку існують оригінальні сільські традиції, з іншого – відбувається процес відродження та обробки цих традицій.
Танці в їх первинному побутуванні є складовою всього громадського життя даного суспільства. Їх форма змінюється та підлягає імпровізації в певних культурних рамках. Танці вивчаються безпосередньо в своєму культурному середовищі. Танцюрист сприймає спочатку загальний настрій та стиль танцю, часто ще з дитинства. Пізніше він може свідомо чи несвідомо повторювати окремі елементи танців.
На відміну від перших, танці в їх вторинному існуванні вже не належать до всієї громади, а лише до деяких окремих її представників чи підгруп. Фігури танцю закріплюються . Танцюрист мусить вивчати всі кроки, і лише після того починає освоювати стиль танцю.
Зрозуміло, що певні танцювальні традиції існують переважно в їх первинному контексті як, наприклад, на сільських весіллях. Інші, навпаки, побутують здебільшого в своєму вторинному існуванні. Сценічні танці, хоча й походять від побутових, вони модифікуються і ускладнюються для театральних цілей.
У ХХ столітті український танець в своїй сценічній традиції завдяки привабливим, динамічним та складним формам здобув широке визнання в Україні і світі. Український танець, наприклад, став помітним явищем канадської культури, займаючи поважне місце під час великих багатонаціональних гала-концертів і фестивалів.
Побутові танці проходили в досить неформальній манері. Діти і дорослі перемішувались на танцювальній площі. І ніхто особливо не доглядав за малюками, що потрапляли всім під ноги. Танки, ігри і танці наш народ водив спершу під пісню. Інструмент як чинник, що підтримує ритм танцю увійшов у вжиток пізніше. Під пісню й тепер танці водяться вільніше і охотніше, ніж під інструмент.
Музику виконував оркестр з трьох інструментів. Була скрипка, цимбали та «решето» - різновид бубона з ручкою. Бубніст потирав своїм великим пальцем шкіру бубона, чи просто тряс ним у ритм. Інколи в тому складі міг бути і бас. Пізніше склад музикантів розширився з включенням до оркестру кларнетів, труб та барабанів.
Найбільшою популярністю в Україні користується гопак. Крім того в різних місцевостях популярними були також козачок, тропак, коломийка, коробочка, карапет, голуб, полька, ганзя, бондарівна, чумак, чабарашка, ганна, роман, раки, рибка, василиха, тетяна, сидір, бички, журавель, забалкан, шевчик, сучок, дрібушка, тощо.
Без пісні чи музики танцю нема. Від них залежить темп і характер танцю. Пісня, мелодія, танець – одне гармонійне нероздільне ціле. Коли співак, чи музика сам любить танець, він може захопити всіх так, що кожного потягне в танець.
Коли музика справжній артист, він примусить кожного танцюриста вести танець бажаним темпом. Танцюрист при цьому поведе танець красиво і принадливо з ясними і пластичними рухами. Їх легко можна буде перейняти і вивчити іншому. Слава про хороших музик розходиться швидко. На весіллях чи забавах все наче зачароване – там і танець хороший і забава весела.
Справжній народний танець – не бездушна, показна еквілібристика, не танець заради танцю, а своєрідний прояв емоцій пластичною мовою хореографії. В народному танці все повинно співати – голова, руки, ноги, плечі, душа. Технічно виконувати рухи це ще не танець. Танець – це щось внутрішнє. Танець має жити у виконавці, інакше це буде набір танцювальних рухів. У всьому повинна відчуватись життєва правда, аби був органічний зв'язок між рухами і внутрішнім станом, який необхідно ними виражати.
В танцювальне коло потрібно входити з піднесеним настроєм, коли людина відчує в цьому необхідність, коли їй дуже захочеться танцювати, коли без танцю просто не обійтись. Це бажання повинно виходити з глибини душі, відчуватися у всій постаті танцюриста, його поставі. Кожен рух танцюриста має бути наповнений, глибоко осмислений. Танець при цьому оживає і знаходить своє втілення у майстерних рухах танцюриста. Ось тоді танець буде танцем!
Гурт Буття з перших вечорниць, які організовував Олег Скрипка, проводить серед киян (і не тільки) роботу по відновленню танцювальних традицій українців. Нині по вівторках відбуваються майстер-класи з українських танців, ігор, танків. Це тренінги з танцювально-рухливої терапії. Це метод психотерапії, у якому тіло є інструментом, а рух – процесом, який допомагає людям пережити, розпізнати та виразити свої почуття та конфлікти. Тілесні рухи людини розглядаються як відображення її внутрішнього психічного життя та взаємовідносин з оточуючим світом. Танцювальна терапія базується на передумові, що тіло та психіка взаємопов’язані. Музики Буття впевнені, що ментальні та емоційні проблеми представлені у тілі у вигляді затискачів та рухливих патернів. Акцент такої терапії робиться на тому, як людина відчуває своє тіло та рух. І не варто хвилюватися через те, що ви не вмієте танцювати та зважати на те, як ви виглядатимете під час танцю.
Тож, можна зробити висновок, що танц-терапія – це дуже ніжний та делікатний спосіб вирішення особистісних та соціальних проблем. У ході тренінгового заняття за допомогою танцю молодь має змогу виразити почуття та емоції, які їх турбують, поділитися ними з іншими учасниками танц-процесу; згуртуватися та відчути себе єдиним організмом. Обрати собі пару та навчитися взаємодіяти з нею під час танцю. Інформація на сайті www.buttia.kiev.ua.
Танець:
Порядок рухів та жестів, упорядкованих у часі(ритм) та просторі(композиція)
Вид мистецтва в якому художній образ створюється засобами пластичних та ритмічних рухів
Сукупність пластичних та ритмічних рухів певного темпу, характеру, які виконуються в такт певній музиці
Музика таких рухів
Розваги, учасники яких танцюють
Одноманітні ритмічні рухи деяких видів птахів, комах, що виконують інформативну функцію
Мистецтво пластичних і ритмічних рухів тіла
Ряд рухів, що виконуються у власному темпі і ритмі в такт музиці, а також музичний твір в ритмі і стилі цих рухів
Розважальне зібрання, вечір, на якому танцюють
Вид мистецтва, в якому основний засіб створення художнього образу – рух і положення тіла танцюриста. Танцювальне мистецтво – одне з найдавніших проявів народної творчості.
Рід, вид танка
